Свидетельство Юзефы Карловны Кравец, приведенное в Паспорте Села Купель 1964 года на страницах 11 и 12
. “ Одним iз таких фактiв звiрства записано iз слiв громадянки с. Купiль Кравець Юзефи Карлiвни, яка, одружившись з Кравцем С. (головою еврейського колгоспу), взяла на виховання двох його дочок, Соню i Полю. Старшiй Сонi було 8 рокiв, а Полi – 7. Про долю цих двох дiвчаток ось що розповiдае Кравець Юзефа:
- Коли фашисту наближались до нашоi територii, я хотiла евакуюватись разом з дiтьми, але не встигла. З мiста Миколайова повернулась з дiтьми додому, а чоловiк пiшов в ряди Радянськоi Армii. Коли фашисти захопили село i почали розтрiлювати еврейське населення в 1942 роцi, дiти були бiля мене. Тiльки через мiсяць пiсля вбивства всих евреiв хтось iз жителiв донiс полiцаям, що в садi ще е двое еврейських дiтей. Одного вечора, повертаючись вiд сусiдiв, я почула страшну новину, що моiх дiтей повели на розстрiл. Я знепритомнiла. Пiзнiше сусiди розповiдали, що по дорозi на цвинтар дiти весь час просились:
«Нас не вбивайте, наша мама украiнка».
Та нiмецькi полiцаi невмолимi. Перед ямою дiти взялись за ручки i запитують полiцая:
«Як нам, дядя, стояти?» Та полiцай штвхнув дiтей прикладом, вистрiлив в голову старшiй дочцi. Падаючи, вона потягла за собою живою меншу Полю.»
